Вітаю Вас, Гість
  Краєзнавчий музей "Спадщина"

Краєзнавчий музей «Спадщина» в Плужнянській загальноосвітній санаторній школі-інтернат І-ІІ ступенів  створено у 2009 році.

За короткий час музей став одним із центрів навчально-виховної роботи в закладі завдяки багатій експозиції та її оформленню на основі наукового та естетичного підходу.

Музейна експозиція налічує 14 експозиційних розділів. Багатий краєзнавчий матеріал містять розділи «Сторінками історії села», «Війні немає забуття», «Наші земляки - герої війни», «Подвигу політ безсмертний», «Творці добробуту села».

Експозиція музею налічує 228 експонатів основного та 111 експонатів допоміжного фонду. Вона постійно поповнюється матеріалами та експонатами.

В ході пошукової роботи в рамках Всеукраїнської експедиції учнівської та студентської молоді «Моя Батьківщина – Україна» пошукові загони 5-9 класів працюють за напрямками «З батьківської криниці», «З попелу забуття», «Духовна спадщина мого народу».

Програма музейної педагогіки в Плужнянській санаторній школі-інтернат розроблена за такими напрямками:

Освітній процес

Форми роботи:

·                        Музейні уроки.

·                        Музейні заняття.

·                        Робота краєзнавчого гуртка.

·                        Навчальні екскурсії.

·                        Оглядові і тематичні екскурсії.

·                        Зустрічі.

·                        Загальношкільні заходи.

·                        Організація виставок.

·                        Зустрічі членів музейної ради з пошуковими загонами.

·                        Розширені засідання музейної ради.

·                        Звіти пошукових загонів про роботу на засіданнях учнівської президентської служби.

·                        Творчі звіти за підсумками виконання пошукових завдань. Захист проектів.

II. Робота в шкільному музеї

·                        Збір та опис експонатів.

·                        Поповнення основного і допоміжного фонду музею.

·                        Проектування нових експозицій.

·                        Ведення документації музею.

Роль шкільного музею в сучасному освітньому просторі зростає. Він все більше використовується в сучасних дидактичних технологіях, виступає в ролі співорганізатора школи на шляху створення ефективного навчального середовища. Робота музею спрямована на вирішення завдань активізації творчих здібностей особистості.

Творча особистість – це та цілісна людська індивідуальність, яка виявляє розвинені творчі здібності, творчу мотивацію, творчі вміння, що забезпечують її здатність породжувати якісно нові матеріали, технології та цінності, які певною мірою зміцнюють людину духовно. Саме ці якості формуються в учнів під час підготовки і проведення екскурсій в шкільному музеї. Учні - екскурсоводи спрямовуються на включення до самостійного пошуку матеріалів по змісту екскурсії за експозиційними розділами музею, працюють з різноманітними історичними джерелами, вчаться їх аналізувати.

Пошуково-краєзнавча робота музею за участь в обласній акції «Шляхами подвигу і слави», присвяченій 65-річчю визволення України від фашистських загарбників та Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років була відзначена дипломом Хмельницького обласного центру туризму і краєзнавства учнівської молоді та грамотою Хмельницької обласної ради ветеранів України. У грудні 2012 р

оку пошуковий загін 8 класу взяв участь в Подільському регіональному краєзнавчому конкурсі, на який підготували наукову роботу про топоніміку рідного села

За матеріалами роботи музею вчителем історії, керівником музею Манеровою Галиною Григорівною оформлено методичний збірник «Розвиток творчих здібностей школярів засобами музейної педагогіки», який містить матеріали організації пошукової роботи, розробки виховних та інформаційних годин, музейних уроків, методичні розробки загальношкільних заходів з використанням інформаційних технологій та технології музейної педагогіки, яка базується на інтеграції суспільно - гуманітарних наук.

Зустрічі в музеї












Матеріали до екскурсій музею

Плужнянська земля дала два Герої  Радянського Союзу. Це Тимощук Дмитро Іванович та Бортник Роман Йосипович. Також в колишньому Плужненському районі народились ще два Герої – Володимир Майборський та Григорій Омельчук.

Роман  Йосипович Бортник народився в 1908 році. Брат Романа Федір в своїх спогадах про брата (вітрина) пише: «Батьки наші були селянами, займалися хліборобством. Батько наш помер в 1925 році і Роман став старшим в сім′ї. Жили бідно».

Роман закінчив 7-річну школу в 1926 році. В 1924 році поступив в комсомол, а вже в 1927 році він – член Плужнянського райкому комсомолу. Багато їздив по селах району, створював піонерські організації в школах і комсомольські організації по селах. Тоді це була нелегка справа. Але він мав великі організаторські здібності і завжди успішно справлявся з роботою.

Роман говорив з людьми просто, зрозуміло, переконливо. Люди знали його, пізнавали, вірили йому. (фото – Бортик Роман Йосипович з членами РК комсомолу).

В 1930 році його призвали в армію, де пройшов шлях від рядового солдата до полковника –командира полку.

В 1938 році він закінчив військово-політичне училище в місті Горький (Росія), після його закінчення далі проходив службу на Далекому Сході, воював з японськими самураями біля озера Хасан. В одному із боїв був поранений. Звідти він писав брату: «Японці вояки нахальні, але дуже бояться танків і літаків. В полон не здаються, а потрапивши, негайно розрізають собі живіт і помирають».

Бойовий шлях Великої Вітчизняної війни Роман почав в серпні 1941 року. В цих спогадах брат Героя детально описує його бойовий шлях.

В липні 1944 року під час Люблінсько-Брестської операції він був важко поранений (це вже четверте поранення).

Про це він так писав брату: «Знову я поранений. На річці Західний Буг, під час переправи полку, мене стукнув проклятий осколок снаряда в груди. До серця не дійшов на сантиметр. Прийшлось вибути із бою. Але вже поправляюсь і скоро вернусь до роботи…»

За участь в прориві оборони в Радомському воєводстві (Польща) в січні 1945 року полковник Роман Йосипович був удостоєний звання Героя Радянського Союзу ( указ підписаний в березні). Ветеран полку Шурбатаєв потім згадував: «Звістка про присвоєння цього звання нашому командиру викликала велику радість і підняла бойовий дух у всіх солдат і офіцерів полку. Ми були раді за свого командира. Він давно був гідний цієї нагороди, його полк завжди був першим в девізії, завжди попереду в бою».

Всі однополчани відмічали його людяність, уважність, турботу про своїх солдат і офіцерів. Разом з тим він був людиною твердою, рішучою,сміливою, хороброю. Ветеран полку М.  Бєлов вказує, що він завжди був попереду, кожній кулі не кланявся і за чужі спини не ховався.

Йшли завершаючі бої по знищенню оточеного угрупування німецького війська на південному заході Берліна.

Командир полку  Бортник і начальник штабу полку Герой Радянського  Союзу підполковник Петров відвідали підрозділи, які вели бої . В 10.30 17 квітня 1945р. прибули на командний пункт полку.  Розкинули палатку, присіли. В цю мить поруч розірвалась ворожа міна. Смертоносні осколки вп′ялись в груди і голови Героїв. Це сталося на окраїні села Мальнув, що на південному заході від міста Лебус, за 63 км від Берліна. Тіла Героїв поховані з військовими почестями на меморіальному кладовищі у Цитаделі в місті Познань (фото).

Вдячні жителі польського міста свято шанують пам′ять Героїв-визволителів.

Не дочекались з фронту свого любого татуся, діти Романа Йосиповича: Майя, яка вже сама писала листи батькові на фронт (була ученицею 2 класу) та син Григорій (фото – Р.Й. Бортник з сім′єю напередодні війни).

В нашому селі ім′я Героя присвоєно навчально- виховному комплексу школа- гімназія (1974), тут встановлено бюст (фото), а ще раніше відкрито меморіальну дошку (фото). Його ім′ям названа центральна вулиця.

В Москві в 274 середній  школі в музеї Бойової слави, присвячено 274-й Ярцевській стрілковій девізії, серед портретів Героїв Радянського Союзу дивізії стоїть портрет Бортника Романа Йосиповича, а поруч опис його бойових заслуг перед Батьківщиною в роки війни, показано бойовий шлях 965 –го стрілкового полку під командуванням полковника Бортника Р.Й.

 

 

Тимощук Дмитро Іванович

Народився в 1919 році в с. Плужне. Батьки (фото) теж були хліборобами, сім′я була дуже трудолюбива.

Після закінчення семирічки Дмитро працює в колгоспі. В Червоній Армії з 1939 року. Закінчив школу молодших командирів. На фронті командував відділенням, а згодом взводом телефонно-кабельного зв′язку.

Мав подяки за визволення Бєлгорода, Харькова, Кишинева. За відмінні дії при звільненні румунських міст Ясси, Унгени, Тиргу-Фрумус. За форсування Вісли і Одера, визволення ряду польських міст. За мужність і героїзм при штурмі Берліна. І остання – за звільнення Праги, де Тимощук Дмитро Іванович закінчив війну.

Така коротка «географія» ратних подвигів старшини Тимощука Дмитра Івановича.

Однак самі важкі бої Дмитро Іванович не міг порівняти з битвою на Дніпрі, а особливо – за непозначене на картах село Мишурин Ріг, південніше Кременчука.

Дмитро Іванович згадував, що на Дніпрі вони віддали все на що здатен солдат, а багато його товаришів саме дороге – життя.

Наші війська захопили плацдарм біля Лютежа і Букринський плацдарм на правому березі.

До зв′язківців приїхав командир дивізії генерал-майор Буслаєв. Він поставив завдання – будь-якими способами забезпечити зв′язок через Дніпро.

Опівночі підрозділи дивізії почали переправу. Старшина Тимощук сидів в човні, прив′язував до провода з грузилами телефонний кабель і опускав його на дно річки. Навколо рвались снаряди, човна кидало з хвилі на хвилю. А він з помічником цього не помічав. Працювали. Руки натерли до кривавих мозолів. Добрались до правого берега, підключили апарат і почув знайомий шум в трубці і голос Буслаєва:

-         Молодець! Дій далі!

Перша в дивізії лінія зв′язку через Дніпро діяла.

2 тижні йшли важкі бої на плацдармі і весь цей час старшина Тимощук беззмінно був на своєму посту.

Противник кинув в контратаку великі танкові з′єднання, прорвався в Мишурин Ріг і відрізав від переправи частину наших сил. І тут перервався звязок.  Тимощук побіг вздовж лінії, на краю села знайшов обрив кабеля. Ліквідував пошкодження, але вибратися до своїх уже не міг – в село вступили німецькі танки з десантом автоматників. Старшина встиг заховатися в зруйнованій хаті і передав дані про противника. В той же час відкрили вогонь наші батареї.

-         Весь день мене вважали мертвим,  - згадував Тимощук. – Але до вечора наші погнали гітлерівців і повернувся в частину. (фото – Дмитра Івановича з бойовими побратимами)

За цей подвиг він був удостоєний звання Героя Радянського Союзу (26.10.1943р.)

Після демобілізації в 1947 році він повернувся в рідне село. Працював директором комунального підприємства (фото): ремонтував будинки односельчан, проводив воду, мостив дороги.

Будучи на заслуженому відпочинку часто зустрічався з школярами, молоддю (фото).

В мирний час його життя несподівано обірвалося від рук вбивці за золоту Зірку Героя.